Козаччина
- «Козаччина,- це не тільки найблискучіша, найефектовніша поява української історії; вона становить ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його державної, суспільної та культурної творчости. В козаччині, український народ виділив зпоміж себе найкращий, найбільш активний елємент, утворив своєрідну аристократію, коли приймемо, що грецьке слово «арістос», значить — найкращий». (Д. Дорошенко).
Зміст |
[ред.] Сумовите лихоліття
В половині ХVІ ст. Україна була в повній дупі. Український народ процвиндрив не без допомоги лідерів власну державу, і, як водиться, був розчленований між п’ятьма іншими державами. Найбільше українців було під Литвою – до неї належала ціла східна Україна. До Польщі належали, західноукраїнські землі. До Семигороду – Закарпатська України, під владою Молдовії найшлися Буковина й Басарабія, Московщина зайняла Сіверщину.
На місці давньої візантійської держави була в той час мусульманська Туреччина. І найважливіше – у Криму в ХV ст. зорганізувалася окрема татарська орда, яка, хоч і узяла під свій бік Московію (хану Гірею москалі так само лизали дупу, як раніше Золотоординським ханам) - стала дуже небезпечним сусідом України.
Блядська Хижацька орда нападала часто, часто по кілька разів на рік, на українські землі, що були під Литвою й Польщею, пиздила усе, що попадало попід руки, нищила людське добро, людей брала в тяжку неволю. Через те східна Україна сильно занепала і збідніла.
Але найгірше було те, що татарські напади йшли далі, й то не тільки у східній Україні, а й у Західній. Польща й Литва, що повинні були боронити цих земель, як боронили їх колись наші князі, не мали на це сили; з військового погляду не були до того добре зорганізовані. [1]
[ред.] Татарські напади
Після зруйнування Києва спочатку галімим залещанином Андрієм, а вже потім - що лишилось від цього дебіла - татарами, татари, що до того жили над Волгою - частково переселилася до Криму і тут заснували свою державу. Столицею їх був Бахчисарай, де жив Кримський хан. З Криму татари безнастанно нападали на Україну. Щороку весною, як степи вкривалися травою, татари виходили в похід.
Татарських шляхів було чотири:
- Чорний – між Дніпром і Бугом;
- Кучманський – між Бугом і Дністром;
- Покутський – між Дністром і Прутом
- та Муравський на лівобережній Україні.
Татарська орда йшли балками і ярами, щоб ніхто її не доглянув. Як татари були вже далеко в краю вони ділилися на три частини: головний відділ, що звався кіш, в бойовій готовності чекав ворога. Менші загони йшли на боки за здобиччю. Татари вели бій так: розбігалися на всі сторони і намагалися оточити противника з боків і ззаду, щоб знищити військо і взяти людей в неволю.
[ред.] В ясирі
Нещасливих бранців татари брали на аркани, довгі шнури, й тягли за собою. Невільники йшли цілу дорогу. Гаряче степове сонце палило їм , спотикаючись, ранили собі ноги об колючий терен.
Плач і ридання неслися далеко. Татари вели своїх бранців до Криму. Там, у різних містах, найбільше в Кафі були великі торговиці де продавали невільники. Приходили туди купці з далеких сторін, здебільшого турки й араби, і купували - (такі підари!) - бранців собі на невільників. Ще гірша доля була тих бранців, як траплялися до робіт на кораблях, що звалися галерами. Турки наклали на них кайдани і наказували гребти важкими веслами під наглядом жорстких наглядачів. Дуже терпіли бідні невільники: залізо гризло їм руки й ноги, вів ударів нагаями кров заливала плечі.
[ред.] Яничари
Християнських дітей турки брали до своїх шкіл і виховували їх змалку в своїй вірі. Мала дитина скоро забувала своїх батьків, забувала рідне слово, вчилися турецької мови й турецьких звичаїв. Пізніше з таких хлопців виростали завзяті вороги християн, і турки творили з них військо, що звалося яничарами.
[ред.] Віра
Турки старалися перетягувати до своєї віри і старих людей. Часом траплявся такий чоловік, що приймав віру в Магомета, щоб не терпіти, нужди або щоб зазнати розкошів та панування між турками. Такі підараси діставали від турків високі уряди і жорстоко переслідували християн. У нас таких зрадників називали ренегатами або відступниками. (придатних до воєнної служби записувано в реєстр, цебто до війська) [2]
[ред.] Початок усього
Тодішніх українців добряче заїбало:
- з одного боку пани, грьобана шляхта (байдуже - москальська, литвинська, польська, чи інша)
- з іншого - постійно набігали татари
[ред.] Запоріжжя
[ред.] Козаки
Козаки – це слово татарське, воно означає – юнак, молодець. Тому, що козаки мешкали на Запоріжжі, або Низу, називали їх запоріжцями, або низовими козаками
[ред.] Хмельницький
- Богдан Зеновій Хмельницький походив з дрібного шляхетського роду
Хмельницький досить суперечлива особа. З одного боку багато серйозних людей схильні його вважати уособленням Чорного Володаря, з іншого в його житті було багато лузлів. Так він одним із перших висловив гасло хакерів, коли оглядав одну польську фортецю: "Все, що людина може збудувати, вона може й зруйнувати". Кажуть, що він був євреєм, православним, а після турецького полону ще й почав сповідувати іслам і дружити з татарами.
Для всього іншого гугліть "Велика історія України". І хай прибуде з вами копіпаста.
| |||||||||||||||||||||||||||||||
