Русь
Русь — етнокультурне та державне утворення слов'янських племен 5-ого - 13-ого (у ранньому Середньовіччі) в східній Європі. Також друга назва України. Була однобічно, в кращих традиціях варварських королівств середньовічної Европи, вкрадена фіно-угорським сепаратним утворенням північних руських колоній, але спересердя не автентична, а у грецькому перекладі. Згідно з логічним політичним наслідуванням, складення першої та другої назви - Україна-Русь (наприклад, "Історія України-Руси" Грушевського) використовується на позначення загальної неперервної лінії діалектичного розвитку.
Зміст |
[ред.] Де вона, Русь?
Домосковоімперське поняття "Русь" включало територію розселення слов'янських племен полян, сіверян, уличів, бужан, деревлян, волинян, дреговичів, радимичів, кривичів, пізніше білих хорватів. На факт саме такого поширення топоніма "Русь" вказують численні літописні(первинні) джерела.
[ред.] Літописні джерела
- У літописному зводі 1146-ого року:
"І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва."
В руську землю, не в "центр землі нашої" чи просто в Київ.
- 1149-ого року літописець родає скаргу Юрія Довгорукого:
"Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мого вигнав із Руської землі і волость йому не дав, і мене соромом покрив."
З Суздалі то він його не виганяв! А двічі річку не перейдеш!
- Після того, як Ізяслав Мстиславич вчергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, літопис 1151-ого року повідомляє, що син Юрія Андрій Боголюбський:
"тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем""
І куди вони пішли з "руської землі"? У Польщу? - Ні, в Суздаль!
- Про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ літопис 1154-ого року повідомляє:
"У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи".
З якого це дива він вирушив "в Русь", якщо б Суздаль(і Ростовщина)включалася до Русі?
- Після смерті Київського князя Ізяслава Мстиславича:
"тої ж зими [1154-ого року] рушив був Юрій у Русь, почувши про смерть Ізяславову"
З Русі на Русь? Мара якась. Та ні, з Суздалі на русь!
- 1174-ого року Суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславичів, сказав:
"Пождіте трохи, я послав до братів своїх в Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам відповідь".
Брати в Русі - Андрійко жде...
- Коли суздальського князя Андрія Боголюбського вбили змовники у заснованому ним містечку Боголюбові під Суздалем, його придворний Кузьмин, згідно з літописом, сказав:
"Уже тебе, господине, пахолки твої не признають. Не так, як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі..."
Купець приходив з руської землі.
- Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі) говорили:
"Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі"
І Новгород теж не Русь. І ніяки словени новгородські не слов'яни.
- У 1406-ому році у вітчизняному літописі повідомляється, що:
"Свидригайло... почав много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі".
- У 1415-ому році повідомляється:
"Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають з святої Софії все, що красно... і в Московську землю відносять", щоб "не умалялося багатство в землі Руській", наказав обрати свого митрополита.
[ред.] Московська земля - не руська земля!
Мені дивно, що Карамзін та його послідовникі-піднагітки імперії не звернули увагу на літопис. Але, з'ясовуючи причини, варто зазначити, що тих хто звертали уваги при тодішньому курсі на "зросіщення" понять, початого Петром І-им, московська історія просто запам'ятала. Та і їх (в тому числі і як істориків підкорених земель "Малоросії") кар'єра з якогось дива була короткою і закінчувалась раптово і типово. Карамзін помер у шістдесят років так і не закінчивши свою "Історію держави російської" (Чому мені не дивно, що не "руської", а у грецькому перекладі!!!).
Варто наголосити, що лише з кінця XII століття, з часу діяльності князя Романа Мстиславича Західну Україну починають називати Руссю. Галицько-волинського князя Романа Мстиславича почасти називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі". Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). І в XV, і в XVI, і навіть у XVIII столітті у літописах географи чітко розрізняють Московію і Русь (дивіться, наприклад, французьку карту 1754 р., на якій позначено не тільки "Московитська європа", а і давню назву Російської Імперії - Велика Татарія(або Монголо-Татарія, що є грою слів у грецькому називанні де "великий" - "мегаліон" перемежовується з "монголія" - "мугуліон")).
 Раджу поглянути не лише на три великі центральні написи, а і діагональний напис у верхньому лівому куті. |
 Великий напис по-центру. Тут і сліпий побачить: Велика Татарія - Не Европа! |
 Придивіться до року складання карт. |
 Мозаїка 14-ого сторіччя з церкви Хора у Стамбулі. Зображена "Меланія-монахиня цариця монголів». Також дивимось на московське вбрання. |
[ред.] Суздаль і Русскіє
Опріч всіх теорій, котрі нам і не цікаві і не важливі, В. А. Ніконов у своєму "Короткому топонімічному словнику" вказує вельми йнятну думку (і головне найбільш фонетично-близьку з усіх) - основою для виникнення терміну "суздаль", як місцевости, що не є частиною Русі в принципі стало грецька фраза "[суз дулус] — твій раб" ( хто не вірить, почитайте, як це вимовляє грецький фоноімітатор). Цілком можливо, що діалог між Князем Київським і варварами чи посередниками з власних підданців відбувався грецькою і десь пролунала фраза "Я твій раб" чи "Вони твої раби", у відповідності і завойовану землю так і назвали, а "Είμαι σας δούλος" відповідно набуло значення "я суздалець"
Також іноді для Суздалі вживалась назва "залісся", оскільки знаходилася земля за лісом від київської землі. Себто Суздаль була окраїною Руси, а не київщина.
У той же час, одна з відомих самоназв московитів, своєю прикметниковістю вказує нам на те, кому приналежне право називати "суздальців", т. з. "чиї вони?" - "Я русскій" - відповідає московит.
[ред.] Русь і "Россія"
Як згадувалося, аби змити з себе соромливу сутність Великої Татарії (Монголо-Татарії), що під прикриттям "монгольського іга" до 15-ого сторіччя набігала і грабувала руські землі, московити вирішили перебрати собі історію минулої метрополії. Та на щастя(для нас) з невідомих причин(я шукаю про це), назвали себе не Руською Імперією, а Російською Імперією. "Ρωσία" - так греки звали Русь. Хто не вірить, прослухайте як це звучить у греків.
[ред.] Русь і світ
[ред.] Русь і москалі
Москалі чомусь вважають, що саме вони є спадкоємцями Руської країни, хоча живуть за багато кілометрів од Руси одвічної, наддніпрянської, з центром у Києві, що й окреслює етнічний ареал людей руської нації (себто українців, як логічно можна припустити). Ніхто не заперечує, що Залісся було колись завойоване нашими князями разом з угро-фінським людом, що його населяв, який згодом обрусів і утворив московську націю (москалі, москвини, московці, нині толератний варіант - етнічні росіяни). На ґрунті цієї розбіжності в баченні історії нашими народами виникає дуже багато москалосрачів. Також цим прекрасно тролити братів наших менших (смак ще в тому, що це ж правда), особливо іССконніков, сказавши, що "руССкій" - це той смерд, що належить нам, русам.
[ред.] Русь і Захід
Русь мала зв'язки із Західною цивілізацією з давніх давен. Це були як культурні зв'язки, так і кровні тощо (наших дівок пів Європи їбало - аж по нині). Але, на жаль, наразі Захід здебільшого вважає Русь і Росію одним і тим самим явищем, що прикро, бо нашу велику спадщину асоціюють не з давнім українським народом, а обрусілими угро-фінами, яких українці у свій час загарбали.
Одне ясно - що Європі промиті мізки суцільною ліберастією, тому треба нав'язувати історичну правду силою, бо буде як у випадку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері. Батьківщина покладає надії на тебе, безосібний: досить фапати та бути зайнятим, рятуй нашу історичну свідомість, довбодзьобе.
[ред.] Русь і Україна
Пасивна худоба, що живе в державі під назвою Україна та ганебно величає себе "українцями", не може, як завжди, відстояти свою історичну спадщину. Навіть незважаючи на те, що левова частка нашого народу - антиукраїнські хохли-малороcи, так ще й більш-менш українці байдуже сприймають княжу добу, здаючи позиції колишній колонії Руси, згодом вірного раба Золотої Орди - Московії. Треба нам чи українського Гітлера та їбашити всіх ломом (бажано залізним) чи просто скоїти масове всеукраїнське феєричне самоспалення.
[ред.] "Україна"
Попри поширену думку про походження топоніму від статусу "окраїна", це повний абсурд, тому що літопис де вперше згадується самоназва "Україна" писався у Києві. А оскільки раніших використань терміну не знайдено, то було б дивно, якби літописець описував власну землю як "окраїну" чогось. Все одно, неначе черкащанин речить "Я живу на окраїні України". Загалом, мара.
http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=686
В цьому розділі подаються результати моїх особистих міркувань, що власне не означає, що вони будуть не цікаві читачеві. По офіційні теорії - у Вікіпедію
Версія озвучена далі виникла в процесі ознайомлення з теорією слов'янськитх коренів(звісно, у московитів у кожному слові виходить закодоване "Русь - Росія - духовна і самодостатня, велика."). Та є дещо цікаве.
Україна -
їна (давньоруське - "ина") - позначення місцевості, як у словах "долина", "батьківщина", "височина".
у - у прагненні до чогось. Як у словах "ура", "ука"(застаріле - збереглося в словах "учити", "наука")
кра - самовільне заволодіння, як у словах "красти", "вкраяти", "окремий".
Себто Україна, може означати "місцевість, якою прагненуть самовільно заволодіти".
Тепер аналізуємо історичний стан речей. Перша згадка "України" - 1187. Давно вже земля руська і колонії роздроблені, і Київський Престол єдиний ще єднає Русь тим чином, що стратегічно не має значення жодного, але хто ним володіє, той політично Великий Князь. Призводить це все до того, що володар Києва змінюється чи не кожні кілька років, а то і по кілька разів на рік. Дарма казати, що т. з. "перенесення столиці" в Суздаль було нелеґітимним і коротше кажучи всім всеодно було. Князі боролися за землю, це цілком співпає з лінґвістичним поясненням.
Назва "Україна" має давнє історичне походження. Уперше в літописах поняття “Україна” трапляється під 1187р.З приваду смерті переяславького князя Володимира Глібовича. За словами літописця, за ним плакали не тільки переяславці, а й “Україна багато потужила». Наступна згадка міститься у записі під 1189р., коли галичани запросили на князювання Ростислава Берландичича, який приїхав “ до України Галицької». Те, що обидві згадки присутні в період відсутності чи зміни князя наштовхує думку, що "Україна" - це щось подібне до sede vacante Великокнязівського Престолу Русі.
Хоча також присутні пізніші літописи, що згадують слово "Україна" в значенні абсолютного синоніму Руси, цілком імовірно, що після смерті останнього авторитетного князя, Русь в черговий раз почала зватися Україною і так нею і залишилася, допоки не буде нового Великого Князя.
З цього можна зробити висновок, що використання назви Україна-Русь (Русь-Україна) є правильне не лише з історичного, а і з політичного боку.
Якщо вищенаведена гіпотеза підтвердиться, то за сутісними політичними нормами, випливає, що русь ніколи і не гинула, тільки залишилась без Великого Князя. Залишається лише возвести його - і можна вести історію з 860-ого року.
З цієї ж гіпотези випливає, що назва "Україна" ймовірно давніша за назву "Русь".
[ред.] Граматичні суперечки навколо написання слова "Русь"
Як відомо, в класичному правописі - скрипниківці - слово "Русь" відносилося до п'яти винятків, що в родовому відмінку мають закінчення -и. Також про це зазначено в Проєкті 1999 року. За поточним варіантом правопису правильно писати "Русі", а не "Руси", хоча це абсолютно суперечить українській традиції відмінювання даного слова. Можна навести безліч прикладів у дорадянській українській літературі, де автори писали саме "Руси". Наразі це збереглося лише в українській православній церкві - наприклад, у титулі патріарха: "Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України".
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
Спільнота українців
Відео про нашу історію
Євген Наконечний "Украдене ім'я. Чому русини стали українцями"
Григорій Петрович Півторак "Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов"
Хороша збірка, яка правдиво описує історію Руси, одокремлюючись од московської пропаганди (російською).
Походження українців за даними сучасної етнології
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
