Майдан
Майдан - епічна подія, що відбулася у кінці 2004 року, через те, що різні українські бандитські організації хотіли і далі ущемлювати свободу українців, але чи не вперше в незалежній історії ми хоч щось намагалися змінити. Але казати про те, що ми у кращих традиціях радянської ментальності - раз і назавжди - щось вирішили, було б помилкою. Хоча, якби не Майдан (інакше "Помаранчева революція"), то навряд чи жарт про вбивство Януковича закінчився б лише неприємним слідом.
Зміст |
[ред.] До
До Майдану, Україна була однією з тих середньо-азійських республік, де самовладний господар-президент наказує народу коли розкривати рота. Є версії, що той же Леонід Данилович створив умови для вбивства основного конкурента на чергових виборах - дисидента Чорновіла, приклав руку до вбивства Ґонґадзе та багатьох інших пам'ятних справ. Він же щемив акції "Україна без Кучми", які проводили члени майбутньої помаранчевої влади. Благо пан схаменувся і відкерувавши дві терміни, не замахнувся на третій. Тут і почалося найцікавіше.
Новим кандидатом від влади був певний Віктор Янукович, який був не лише колишнім зеком, але й успішним керівником-виконавецем із земель Донбасу. Хоча йому і перейшов "у спадок" ввесь адмінресурс напівдеспотичної влади, він не зміг протиставити себе свіжій революційній хвилі і своєю відвертою тупістю (хоча прізвище і не Буш, що дивно), очевидним правонаступництвом від колишньої влади та витівками соратників у ЦВК зіспонукав країну до хоч і не кривавої, збройної і радикальної, але революції.
[ред.] Революція-нереволюція
Поступово, у зв'язку з вимогами чесно рахувати голоси, на майдані зібралась така купа люду з Києва та привезених з регіонів, що вважати це рядовою політичною акцією ненаважився вже ніхто. Іще більший дупобіль відчули ригіанали, коли на майдані розставили наметове містечко. А після того, як поставили сцену, українці поринули у те, що виходило завжди найліпше - співали патріотичних пісень.
Закінчилося все ексклюзивним третім туром для Ющенка, отруєнням та месіанською інавґурацією, і нехай тільки хтось скаже, що виглядало то все не файно. Одне, далебі, прикро, усе пройшло мирно, без революційної зміни порядків і "дії на межі епох", що як показали подальші події було характерно, але ж усі сподівалися, що Пасічник прийде і все зробить.
 |
 |
 |
 |
 |
 Реакція регіоналів |
 |
[ред.] Контррев і без революції обійшлося
Упродовж наступних 5-ти років (термін президентства Пасічника), було підтримано найменше фізичних факторів за всю історію України. Навіть епічний мистецький арсенал, і той закинули. Замість цього було пограно у політиканство, дестабілізовано економіку, докрадено усе що не докрав Кучма. Бандити лишилися на свободі. Руки, що не крали, так нічого і не зробили. Свобода слова забеспечувалась тим, що владі було формено начхати на те, що там шепче по кухнях український народ. І те і інше характерно, бо перший рік українці жили ілюзіями, наступні дві - надією, і ще дві - розчаруванням. На вдосконалення свого куточку світу часу не лишилося і вже у 2010-ому оповісна трагедія - до влади прийшов зек. Хтось скаже, що головне що боролися, але на жаль для української ментальності, у нашому світі намагання є несуттєвими, результат - в багато разів важливіше.
[ред.] Примітки
| ||||||||||||||||||||||
