Козак

(Перенаправлено з Козак. Козаки)

 

Стабільна версія була затверджена 13 серпня 2011. 4 нерецензовані зміни очікують на перевірку.

Основна стаття: Козаччина

Козак – множ. «Козаки» – підвид Козака розумного (з латини Homo Sapiens), - на теренах матінки-Землі проживає дуже давно; при чому проживає там, де мешкають українці

Слово «козак», не нашого, а турського походження. В мові половців означало воно стільки, що — сторож, вартовий. В турецькій мові слово «козак» вживалося на означення вільної, незалежної нівідкого людини.

Старі літописи й документи, вже в половині XV ст. знають татарських «козаків», що, як легко озброєна кіннота, сторожили Кафи та інших осередків італійської торгівлі на Криму.

Козак дивиться на тебе, москалю, як на купу лайна

[ред.] Перші згадки

З кінця XV ст. (1492 р.) маємо, чи не першу взагалі, відомість про українських «козаків». В жалобі кримського хана литовському великому князеві, названо так людей з Києва й Черкас, що при усті Дніпра, під Тягинею, розбили турецький корабель... Рік пізніше татарський хан титулує «козаками» військову дружину черкаського старости Богдана Глинського, що погромив турецьку твердиню — Очаків. З того часу українські «козаки» не сходять уже зі сторінок документів та літописів. Росте їхня слава, кріпшає внутрішня організація й могутніє їх суспільно-політичне значіння. [1]

[ред.] Козак: описує іноземець

Багато цікавого про козацький побут довідуємося з книжки польського письменника Папроцького, надрукованої в 1599 р.:

«Є кілька широких місць, або островів на ріці Дніпрі, більш уже в татарських, аніж подільських сторонах. Туди, сливе за нашої пам'яті почали їздити люде лицарські, аби пробувати щастя з татарами-поганцями. Там вони найшли собі захист і що далі то більше їх туди з'їздилося. Перше, як їх було кілька сотень, то здавалося багато, тепер уже їх кілька тисяч найдеться. Багато бездоганних, але небагатих молодиків з панят на Русі, Поділлі й Польщі, їздить туди, що би привчитися до лицарського діла, бо між ними можна добре вишколитися в лицарському порядку й чуйності. Українці звуть їх «запорізькими» козаками від порогів, а інші звуть «низовими» козаками, бо низько, при кінці ріки Дніпра мешкають. Мають вони на тих островах багато амуніції й тримають там сторожу завсігди, коли йдуть на війну, проти татар або турків. Часами у всьому мають великий достаток, бо з усіх сторін до них привозять селян, а вони платять їм, чим ті схочуть — кіньми, волами, а також грішми. А хоч вони живуть на татарських землях, татари не можуть їх перемогти, навпаки, дари їм великі дають, щоб тільки вони їх не турбували. І з Москви, від великого московського князя мають вони що року дарунки. Скарбів ніяких козаки не мають, а як хочуть щось кому подарувати, беруть на борг від котрогось, найзаможнішого поміж собою, а потім віддають, або складаються, як їм попаде здобич, а виплативши те, що військо завинило, решту пускають у рівний поділ, а кожен розпоряджає своїм добром по своїй волі. На зиму розходяться по волинських і подільських селах, чекаючи весни, а потім сходяться знову на свій острів»...

З «Опису України» французького інженера на польській службі Бопляна (1630-1640 рр.), довідуємося таке про козаків:

• «Вони грецької віри, що її, в своїй мові, звуть руською.

• Люблять випити, але під час війни й воєнних експедицій вони притримуються тверезості. В них немає нічого простацького, крім одежі.
• Вони дотепні, проникливі, вибагливі й щедрі, не ласі на велике багатство, а зате божевільно розкохані в свободі: без неї в них життя не життя, для неї вони здіймають повстання, для неї живуть і гинуть.
• Козаки дуже міцні тілом, легко зносять жар і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, відважні, сміливі, а навіть одчайдушні, бо не цінять свого життя.
• Найбільше зручності й умілості виявляють у боротьбі табором, заслонившись возами. Вони дуже влучно стріляють з рушниць й до загину боронять своїх позицій.
• Незлі вони й на морі, але на конях не найліпші. Під охороною табору, 100 козаків не лякається 1000 поляків чи татар, а якби вони були такі ж сильні на конях, як пішо, то їх не перемогла б ніяка сила. Вони здорові з природи й рідко вмирають з хвороби.
• Здебільшого кінчають життя на полі слави, вбиті на війні, поза тим зі старости [2]

[ред.] Козак і віра

Осінню 1595 р. рушив Наливайко на Угорщину, а відтіля на Волинь та Білорусь. Скрізь він вибирав собі силою «стацію», що її відмовили йому по доброму. Вертаючи з Білорусі, Наливайко пограбував маєтности луцького владики Кирила Терлецького ніби за те, що він, як один з перших, покинув православя й пристав на унію з Римом. З тою хвилиною, до соціяльних гасел видвигнутих кззаччиною, приєдналося гасло релігійної боротьби

Головний герой і центральний образ цілого пласта культури часів козаччини - козак Мамай – образ збірний, який уособлює Дух Роду Нашого, його войовничу шляхетність та велич єднання з Богом. Сидить він по-козацьки у позиції духовного воїна, звичайній для степовика з прадавніх часів – схрестивши ноги (звідки ж у степу стілець?). Цією позицією козак Мамай утворює „трійцю”, „трисуття”, „триглав” („тризуб”) – прадавній священний звичаєвий символ могутньої орійсько-руської духовності, втілення триєдиння – поєднання трьох сакральних початків в одному.

• ЯВ – явний світ, уособлення чоловічого початку – світле, денне, сонячне, сухе, просторове, матеріальне.
• НАВ – духовний світ, уособлення жіночого початку – темне, нічне, лунне (місячне), вологе, глибинне, духовне.
• ПРАВ – Закон Божий, сакральне поєднання чоловічого та жіночого початків у священному процесі творення нового життя, гармонія, нескінченність життя вічного Роду Нашого, правові основи, прагнення, просування вперед, до перемоги.

Зачіска у нього шляхетна, тисячолітній символ вправного володіння рукопашем та належності до варни кшатріїв (воїнів), – коса, що починається з маківки (коронної чакри – енергетичного центру) та спускається, змієм-охоронцем, по виголеній голові мужнього воїна. У кого є коса, той – косак або козак – „Смерть з косою”. Таку ж саму зачіску ще понад тисячу років тому мали Великі князі Великої Русі (не плутати Велику Русь з Російською імперією, яка виникла лише у 1721 році, а до того була Московською державою, а русів, русинів – нас, з нашими сусідами московитами-росіянами), як Олег Віщий та Святослав Великий та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків та нас. Не тільки зачіски, але і спосіб життя, світогляд витязів, що жили за рідними світоглядними законами орійську-руської культури – Православ’я та козаків були абсолютно тотожні. Саме слово „козак” означає кшатрій-воїн. Є варна кшатріїв, і нам відомий Кіш – військо кшатріїв, отаман кошовий – батько кшатріїв, кошак – воїн, який у Коші, давнє чергування „ш – с” – кошак – косак, і більш пізнє, нам відоме чергування „с – з” – косак – козак [3]

...Усі священники із козаками ходили в походи, воювали за свою віру, за свій народ… Озброєні служителі церкви чудово володіли пістолями, мушкетами… Вони знали Святе письмо і несвяте – християнське і нехристиянське. Поясню, що значить «несвяте». Відомо, що серед козаків була маса характерників. Їх називали «исчадие ада»: ті, хто знається з нечестю. Крім того, є приказка: «Козак повинен Бога поважати і з чортом товаришувати». Так само з ідолами Трійці – Сварог, Перун і Святивід - язичеська варта Богів на Січі, де священник обов’язково був волхвом

Київська Русь була хрещена, тому люди сповідували цю релігію, а значить потрібно було «підлаштуватися». Суть християнства багато у чому збігається з язичеством. Спаса, Івана Купала, Зелені свята – вони були ще споконвіків. От чисто Сварог, Перун і Святивід - це та сама Трійця. Православні лише змінили обряд... Священник не є посередником – людина сама повинна звертатися до Бога. [4]

Чи можна вважати українських козаків, що були не просто віруючими людьми, а й борцями за віру, світоглядними спадкоємцями степових народів дохристиянської доби? Іншими словами: чи може християнин виконувати обряд язичницького ритуалу вшанування Арея, чи - ширше – ушанування померлих, над якими височить могила, яку називають ще й курганом? Позитивна відповідь на поставлене питання передбачає припущення, що асимільований ритуал свідчить про поганську основу християнського світогляду.

Але це не так, тому що саме в монотеїстичній релігії прихована відповідь на ті питання, які артикульовані політеїзмом. Шукаючи відповідь на питання про антропологічний вимір Степу, слід звернути увагу на архітектоніку християнського храму сирійсько-месопотамського типу. Як відомо, останній являв собою ротонду з розміщенням вівтаря посеред центральної частини церкви, як правило, розташованої над похованням святого.

По вертикалі вибудовувалась “вісь світу”, яка й слугувала за центральний пункт обряду богослужіння. Щось подібне дало початок хресто-купольним храмам, розповсюдженим в Україні з княжих часів. Їх подобу можна знайти в культурі й архітектурі мавзолеїв Сходу.

У часи бездержавності українського народу, коли керівні органи церковної ієрархії патріархального та митрополичого рівня знаходились за кордоном, а обряди могли прямо заборонятись, вогонь козацької “фігури” міг мати ще й містичний сенс суспільної ініціації, об’єднанням народу перед ворожою навалою. http://www.experts.in.ua/ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=28793

[ред.] Ознаки козака в минулому

Ну ми це, незабуваємо

Козак полюбляє свободу Понад Усе!!

Отже,

Козак має шаблю

• Шабля: - гострий з обох сторін кривий меч, яким можна різати сало, ляхів, москалів та інших татарів, бусурманів, ворогів землі Руської; назва Шабля з давньокозацької означае: "А ну тихіше, панове!";

та рушницю

• Рушниця: - дуже точна вогнепальна зброя,з якої кулями можна дуже влучно стріляти в вищє згаданих ворогів, дробом - полювати дичину,сіллю - проганяти бидло,жлобів,чортів та іншу нечисть.

Козак полюбляє сало і горілку

• Сало – їжа, що вирізняє козака від єурейа; козаки видобували сало із свиней за допомогою доброти, турботи та шаблі;
• Свиня – тварина, на якій, за спогадами очевидців, і росте сало; (не плутати з растітєльнім салом, написи про яке можна побачити на цінниках багатьох москальських магазинів; в давнину були навіть козаки-характерники, що не лише здатні носили на плечі буряк, а могли реально перетворитися на свиню за допомогою чарівних слів та відра горілки;
• Горілка – так колись називали медовуху, а горілку, якою труять українців сьогодні, козаки не пили, бо її не існувало ще тоді, вагома причина надавати підсрачників москалям;

Козак їздить на коні -

• Кінь – в прадавні часи транспорт і бойовий товариш козака.

Начальник, старшина козацький має булаву

• Булава – аргумент для тих, «хто нє понял»

Завдання і життєва мета козака - пиздити добро у супротивника, бухати медовуху, їбати вражих ляшок любити і берегти від ворогів рідну землю.

Тролячи українців, москалі так і не зрозуміли, чому козаки - і раптом - "За Русь!". Вони все по наївності і нерозумності своїй гадають, що Русь - це Рашка

[ред.] Ознаки козака нині

• 1. Козак тягне літруху, або дві; інакше Ти - не Козак.
• 2. Козак вирізняє москаля з-поміж інших козаків швидко, точно і один раз; ну, кацапа десь за 1,5
• 3. Дивиться на москаля, як зазначено на мотиваторі вище.
• 4. Ніколи не каже «Здравствуйтє», чи «Шолом»; вітається «Слава Ісусу Христу», чи, на крайняк, «Доброго Вам здоров’я»
• 5. Завдання нинішнього козака - варнягати по кнайпам та пивницям розповідати школоті про козаків, що колись оберігали рідну землю; а якщо серйозно - втілювати у життя гасло "Україна - понад усе".

[ред.] Також

Козак – звернення козака до іншого чоловіка, ким би він не був, аби не москаль.

[ред.] Приклад такого вжитку

[ред.] Козачка

Юна козачка. Цвіте молодістю та красою. Полотно, олія, Фотошоп

Як може стати зрозумілим за визначенням, самиця козака. Не дивлячись на тугу за набігами [5] і походами, козак мав теж періодично з кимось злягатися, не плутати з щиромоскальським "паєбацца". А от, щоб не перетворитися не некозака, тим КИМОСЬ, мала бути саме Вона, козачка.

На цілком логічне запитання: "Так хто ж таки розумніший, козак чи його козачка?", старий козак - характерник завжди давав відповідь: "А Ви бачили козачку, що вийшла би за козака, бо у нього гарні і довгі ноги від вух?"